ВО "Свобода"

ENG

16 січня
Сергій Адамович: Утворення Кримської АРСР стало початком змодельованої КДБ програми дезінтеграції України
Сергій Адамович: Утворення Кримської АРСР стало початком змодельованої КДБ програми дезінтеграції України

Професор переконаний, що влада мусить провадити українізацію інформаційного простору.

Про загрози сепаратизму в Україні та національні меншини, про українських героїв та пошук новітнього морального авторитета, про окуповані території і соборність України спілкуємося з професором кафедри теорії та історії держави і права Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, депутатом Івано-Франківської обласної ради від ВО "Свобода" Сергієм Адамовичем.

- Пане Сергію, чи існує сьогодні в Україні чисельна етнічна група, яка теоретично може претендувати на автономію чи відокремлення?

- Українці надзвичайно толерантні в національному питанні, а тому немає підстав для запитів національних меншин щодо автономії чи від­окремлення. Росіяни як найчисленніша національна меншина почуваються в Україні більш ніж комфортно, а угорська, болгарська, румунська чи інші національні спільноти зазнають більшого впливу русифікації, аніж якоїсь міфічної "насильницької українізації". Загроза єдності країни може виникнути лише тоді, коли політичні кола сусідніх країн у зв'язку зі складною суспільно-політичною ситуацією та економічними проблемами України спробують штучно активувати сепаратистські тенденції в Закарпатті, Буковині… Щодо Криму, то створення в 1991 р. автономної республіки не мало серйозних підстав - за національним складом область не суттєво відрізнялася від інших регіонів країни. Фактично утворення Кримської АРСР стало початком змодельованої КДБ і верхівкою КПРС програми дезінтеграції України.

- Наскільки небезпечним є русинський сепаратизм?

- Русини як етнографічна група не становлять загрози Українській державності так само, як бойки, гуцули і т. д. Однак під час наукових розвідок мені вдалося знайти безперечні докази того, що політичне русинство запустили в дію КДБ і ЦК КПРС, щоб гальмувати національно-державне відродження України. Після перемоги Помаранчевої революції Росії вдалося фактично взяти під конт­роль політичне русинство. Але попри впливи російських спецслужб, Революція Гідності та російсько-українська війна засвідчили українську позицію мешканців Закарпаття і марноту всіх зусиль Російської Федерації.

- Чи провадила Україна впро­­­довж років Незалежності держав­­­ну політику протидії сепаратизму?

- За час нашої Незалежності держава недостатньо приділяла уваги об'єднавчій політиці. Сьогодні надзвичайно важливо, щоб державні органи влади сконцентрувалися на українізації інформаційного простору, працювали над формуванням націо­нальної концепції історії, сприяли розвитку туризму всередині країни, культурним та освітнім обмінам, а також потрібно налагоджувати глибші економічні зв'язки між регіонами країни. Насправді в більшості країн світу є значні регіональні розбіжності, навіть в економічно потужних державах на кшталт Бельгії, Іспанії, Італії чи Канади періодично виникають загрози соборності держав, а тому ситуація в Україні не унікальна чи критична з погляду єдності країни, а потребує лише додаткової державної уваги.

- Чому для Галичини герої з інших куточків країни так швидко стали своїми? До прикладу, ті ж таки Герої Холодного Яру, Герої Крут, козаки… Натомість навіть у Києві нерідко можна почути про те, що члени УПА - це виключно Герої Західної України.

- Для соборності України вкрай важливо формувати єдину національну історію. Створення героїчного українського пантеону розпочалася ще у ХІХ ст., коли наддніпрянська інтелігенція нав'язала тісні контакти з галичанами і передала їм досягнення першого етапу національного відродження (так зване "збирання спадщини"). У зв'язку з цим козацтво та українські герої інших історичних епох Наддніпрянщини стали близькі й мешканцям західних областей. Натомість проукраїнський контекст історії на Наддніпрянщині десятиліттями витравлювався і насичувався негативним змістом у радянський період. Однак Революція Гідності 2014 року і російсько-українська війна суттєво зблизили світоглядні позиції українців різних країв держави.

- Історія України ХХ століття - це не тільки історія геноцидів чи трагедій, але й історія подвигів і героїчних збройних протистоянь окупанту. Чому ми досі не чуємо про партизанів чи терористичні акти на окупованій території?

- Відсутність партизанського руху на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей можна пояснити тим, що більшість активного проукраїнського населення покинуло ці землі. Крім того, українські спецслужби, можливо, притримують відплатні акції українських патріотів, щоб не отримати від сепаратистів у відповідь терор проти мирних жителів.

- Події в Україні та Сирії стали доказом того, що міжнародне право не завжди діє. Чи може факт окупації Донбасу і Криму стати поштовхом для активізації територіальних претензій щодо України для інших наших сусідів?

- В умовах соціально-економічної та політичної слабкості України в окремих політичних сил сусідніх дер­­­жав можуть виникнути територіальні претензії до України, тим більше, що ми бачимо поступове скочування урядів східноєвропейських держав до авторитаризму. Ліком від цього може бути лише стабілізація суспільно-політичного життя та економічне зростання в Україні. Крім того, потенційні агресори не повинні забувати, що через війну з Росією в нас на сьогодні одна з найкращих армій на континенті.

Українцям варто налагоджувати взаємовигідні стосунки з тою ж таки Республікою Польщею, але не маємо права залишити без відповіді антиукраїнські виступи в цій сусідній державі. Відсутність нашої реакції на антиукраїнську істерію стимулюватиме до ще агресивніших випадів шовіністичних сил Польщі і поставить під загрозу чисельну громаду українських заробітчан у цій країні.

- У Криму за Незалежність України проголосувало понад 80% мешканців півострова. За менш як 25 років незалежності кримчани з відкритими обіймами увійшли в склад Росії. Чому відбулась така зміна світоглядно-ціннісних орієнтирів за роки Незалежності?

- Мешканці Криму перебували протягом 25 років під потужним інформаційним пропагандистським впливом Росії. Українська держава на півострові фактично усунулася від підтримки українства. Стосовно кримських татар, то вони під час весняних подій 2014 р. були залякані російськими окупантами і відмовилися від відкритої боротьби через страх перед репресіями. Не варто забувати й того, що на півострові осіло багато російських військових пенсіонерів зі своїми родинами. Крім того, мешканці Криму не думали, що плани Путіна анексувати півострів в умовах ХХІ ст. є реальними, а тому покладали сподівання на міжнародну світову спільноту, яка мала б розв'язати конфліктну ситуацію на користь України.

- Коли Донбас і Крим повернуться в склад України, то стануть економічним і політичним тягарем. Цей факт породив велику кількість прихильників думки, що без цих земель нам буде краще.

- Попри економічні та політичні втрати, що будуть після "реконструкції" Криму і Донбасу (уряди реконструкції були на Півдні США після Громадянської війни середини ХІХ ст.), ми не маємо права відмовитися від української землі. Нагадаю, що в Америці політичні відмінності між штатами Півдня і Півночі країни не ліквідовані до сьогодні, але це не зашкодило становленню могутньої державності в США. Сподіваюся, що й Україні накреслена така доля.

С. КОСТЮК. Газета ВО "Свобода"