ВО "Свобода"

ENG

23 жовтня 2013
Доповідь народного депутата України Олександра Сича під час парламентських слухань на тему: Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення
Доповідь народного депутата України Олександра Сича під час парламентських слухань на тему: Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення

Шановні колеги!

У межах відведеного часу я змушений бути вкрай лаконічним і без довгого вступу висловити основну свою тезу ‒ впродовж останніх декількох років Українська школа переживає не найкращі часи.

Наразі є дві правди, які виконавча влада ретельно замовчує.

По-перше, школа виживає винятково завдяки зусиллям ентузіастів, яким вдається не лише "сіяти добре й вічне", але й плекати майбутніх українських державників. Низький уклін вам і дяка за жертвенну і самовіддану працю!

По-друге, їм вдається це робити всупереч волі нинішніх керівників освітньої галузі й їхній недолугій освітній політиці ‒ недофінансуванню, скороченню терміну навчання і годин на вивчення державницьких предметів, поглибленню прірви, що сформувалася між шкільною освітою і практикою ще з совєтської доби, ганебній зневазі до статусу вчителя тощо.

Як наслідок, ми маємо дуже невтішну динаміку ‒ школа з кожним роком втрачає не лише в доступності, але і в якості. А ми з вами синхронно втрачаємо і школу, і вчителя, і майбутнє.

Наведу такий красномовний аргумент ‒ якщо у 2009 році якістю нашої шкільної освіти був незадоволений кожен 10-й, то вже в 2011 ‒ кожен 2-й. А якщо точніше, відповідно до соціологічних досліджень Інституту Горшеніна, ‒ 47, 5%.

Що ми сьогодні можемо і що повинні зробити для порятунку української школи?!

Перше. Відновити престиж учительського фаху. Для цього, як мінімум на законодавчому рівні встановити, що розмір окладу працівника першого тарифного розряду єдиної тарифної сітки не може бути нижчим від рівня мінімальної заробітної плати. Бо насправді урядова Постанова № 197 ‒ це лишень мильна бульбашка, а реально всі вчителі, залежно від категорії, щомісяця втрачають 1, 5-2 тис. грн. Окрім того, передбачити, що пенсія для вчителя, який відпрацював у школі не менше двадцяти років, має становити 80% від його середнього заробітку.

У такому разі нам не доведеться силою заганяти випускників педінститутів до школи, а вчитель чи директор не жебракуватиме з простягнутою рукою милостиню в місцевої влади, а чи в батьків.

Друге. Змусити виконавчу владу дотримуватися законів, зокрема:

- виконати пряму вимогу ст. 61 Закону України "Про освіту", якою передбачене фінансування потреб освіти і науки в обсягах, не менших 10% національного доходу;

- гарантувати безоплатність отримання повної середньої освіти ‒ відповідно до статті 53 Конституції України.

Дозволю собі нагадати рішення Конституційного суду України від 4 квітня 2004 року у справі про доступність і безоплатність освіти: "Безоплатність слід розуміти як можливість здобуття освіти в державних і комунальних навчальних закладах без оплати, тобто, без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту в межах тих видів освіти, безоплатність яких визначена у положеннях частини 3 статті 53 Конституції України. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності".

А після цього ви спитайте у батьків, чи є наша школа доступною, а принагідно і в уряду ‒ до яких пір їм доведеться доплачувати за повноту загальної середньої освіти. Хіба секрет, що, делегуючи свої повноваження на рівень органів місцевої влади, уряд насправді далеко не у повній мірі забезпечує фінансування навіть захищених статтей. А що вже казати про розвиток?!

Як показує практика, в переважній більшості випадків закони не виконуються, бо не містять механізму їх реалізації ‒ у тому числі відповідних санкцій за порушення з боку чиновників.

Пропоную скористатися європейським досвідом упровадження персональної відповідальності чиновника за дотримання чинного законодавства. Це радикально поліпшить ситуацію з доступністю і якістю шкільної освіти вже завтра.

Третє. Відправити нинішній уряд у відставку! І якнайшвидше ‒ як такий, що третій рік поспіль завдає непоправної шкоди українській школі!

Лише впродовж цього часу уряду Азарова вдалося закрити близько 1000 навчальних закладів, ліквідувати 12-річний термін шкільного навчання і заборонити батькам навчати п'ятирічних дітей у родинах.

Окрім того, найбільше нарікань у батьків (близько 60% опитаних) до застарілих методик і ганебних підручників, за які на 100% відповідає Міністерство освіти і науки України.

Давайте дивитися правді у вічі ‒ наша школа все ще лишається авторитарною і за змістом, і за формою. У ній все ще бракує простору і для формування практичних умінь, і для самореалізації особистості.

Чому, до прикладу, шведські школярі можуть захищати довкілля на уроках біології, а на уроках фізики досліджувати шляхи економії енерговитрат, а українські позбавлені можливості набувати таких практичних вмінь?! Від кого це залежить?

Чому в Британії кожен учитель, окрім вузькопредметних цілей, має чіткий перелік виховних завдань з формування в учнів характеру, державницького світогляду, толерантності, профілактики правопорушень і профорієнтації?

Чому британській школі вдається гармонійно поєднувати інтереси держави батьків і самих школярів, а в українських умовах цього добитися зась!

Таким чином, відповідь на запитання чи матиме Україна доступну і якісну шкільну освіту, напряму залежатиме від того, чи матиме вона уряд, здатний забезпечити фаховий менеджмент освітньої сфери і який відповідатиме державним інтересам України та потребам її громадян.

Дякую за увагу.

Слава Україні.

Прес-служба Івано-Франківської обласної організації ВО "Свобода"