ВО "Свобода"

ENG

Володимир "Мачете" Рижак
Володимир

Боєць "Легіону Свободи". Фахівець групи матеріального забезпечення у Батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення "Шахтарськ" ГУ МВС України в Дніпропетровській області. Прихильник "Свободи". Загинув 2 серпня 2014 р., захищаючи товариша під час виконання бойового завдання.

Володимир народився 21 грудня 1989 року у місті Сміла, де працювали його батьки-вчителі. На початку 1990-х років разом із батьками переїхав до села Шарин Уманського району, де пройшли його дитячі та юнацькі роки. 1996 року Володя пішов у перший клас Шаринського навчально-виховного комплексу, де навчався до дев'ятого класу.

Згодом вступив на навчання в Уманський агротехнічний коледж. Він був чуйним не лише до людей, його турбувало усе живе: тварини, рослини, природа загалом. Мав дуже багато друзів, які підтримували його у всіх починаннях та поважали.

Батьки розповідають, що Володя любив малювати та створювати музику. Захоплювався сучасною музикою ‒ писав і виконував пісні, був відомий під псевдонімом Dr. DemOn.

Володимир Рижак у складі рок-гурту
Володимир Рижак у складі рок-гурту

У дитинстві хлопець мріяв навчитися грати на гітарі, про це розповіла його мама, Ірина Рижак: "Вовка в дитинстві грав на баяні, але дуже хотів навчитися грати й на гітарі. Коли він підріс, то ми купили йому гітару. Він грав зі своїми друзями. Вони в Умані створили гурт, складали пісні. І в 2014 році після його загибелі буквально через день-два хлопці зібралися й зіграли в Умані концерт на його честь".

Учасник Революції Гідності з 4 грудня 2013 року, Володимир спільно з побратимами-свободівцями брав активну участь у Революції Гідності. Батькам нічого не казав, але вони згодом дізналися, що їхній син ‒ серед активістів Мадану. Спочатку Володимир відповідав за "харчоблок" (за його ініціативи було організовано гарячу кухню), а потім був там, де був найбільш потрібний. Матері пояснював, що не може вчинити інакше й буде захищати рідну землю до кінця.

"Він був щирим, ніколи не одягав масок, був справжнім. Справжнім бешкетником, справжнім чоловіком. Завжди не то що хотів іти попереду, а прагнув підіймати всіх, мотивувати їх до боротьби. Він якось із глибокого дитинства мав бійцівські якості. Пам'ятаю, була історія: йому 4 роки, день села, свято. Навколо теж бігають діти, просять у батьків хто квасу, хто морозива, той роздивляється сцену. Оголосили конкурс на відтискання від підлоги і тут Володя каже: "Тату, я піду". Я йому кажу, ти дивися, які дядьки туди йдуть, а він мені все затявся "хочу і все". Ну, кажу йому, біжи. І що ви собі думаєте? Він виграв! (сміється). За перемогу отримав курку. Відтиснувся найбільше ‒ 42 рази. Справа в тому, що я ніколи не примушував тренуватися чи щось іще інше робити, лише розповідав про це, показував. Він біля мене ставав, пробував. Проте сам приймав рішення, робити йому це щодня чи ні" ‒ розповідає про сина Юрій Рижак.

Коли "Беркут" оточив Український дім, вибив вікно й вивів з будинку близько 100 осіб. Під час пожежі у Будинку профспілок Володимир 5 разів повертався туди, рятуючи людей з вогню. Стояв на передовій 18‒20 лютого, йому двічі прострілили каску, мав опік верхніх дихальних шляхів від невідомих газів.

Як згадує його мама, у найжахливіші дні Революції Гідності всі говорили, що Володимир підтримував їх бойовий дух та налаштовував на позитив. "Уночі, коли залишилося на Майдані дуже мало людей і всі розуміли, що шансів на перемогу вже немає, він говорив: не переживайте, щось має відбутися, нам прийдуть на допомогу. І справді, тоді о 5 годині ранку надійшла підмога. То були хлопці зі Львова. Вони вибігали з темряви й просили вибачення за те, що запізнилися" - розповідає мати Володі.

На Майдані, друзі подарували Володимиру мачете, з яким той не розлучався до кінця, так його звали і на фронті.

На Майдані Володимир познайомився із дівчиною Ольгою, разом із якою після революції вони поїхали жити до Львова, запланувавши своє весілля на осінь.

Волонтерська діяльність
Волонтерська діяльність

"У Львові Володі дуже сподобалося. Але він не міг просто перейти до спокійного обивательського життя. З початком війни він із дівчиною брали участь у волонтерській діяльності. У Львові Володя познайомився із землячкою з Черкащини Юлією Зак, й разом вони активно допомагали фронту" ‒ розповідає мама Володимира.

У Шахтарську
У Шахтарську

Але волонтерства Володимиру було замало. Він вирішив піти на фронт і в Дніпрі вступив до новоствореного БПСМОП "Шахтарськ". "Коли почали формуватися добровольчі батальйони він зі своїм другом Володею Мартиновичем пішли в батальйон "Шахтарськ". Ми навіть не знали, що він проходить там вишкіл. І от, коли він зателефонував і розповів, що вже вирушає на Схід, я не втрималася й почала його вмовляти аби він не йшов. Говорила, може тато піде, а ти вернись. А він каже: "Мамо, пізно. Ми вчора прийняли присягу. Ти ж розумієш, це ж я не якомусь дядькові в погонах присягу дав, це ж я людям, народу України присягнув". І все, я не знала, що йому сказати" ‒ ділиться спогадами Ірина Рижак.

"І на барикади Революції Гідності й на фронт РУВ Володя поїхав - бо мав непримиренне ставлення до несправедливості. Він розумів, що проти його країни веде війну Московія. Й інший спосіб перемоги цього споконвічного ворога, аніж його фізичне знищення він не бачив. Тому, мені здається, відмовити від цього кроку його було б неможливо. Він завжди довго зважував усі аргументи, перш ніж щось вирішити" ‒ пояснює батько Володимира Юрій Рижак.

Провівши на фронті близько трьох місяців, незважаючи на те, що він був оформлений у батальйоні як цивільний працівник (про це стало відомо лише після його загибелі), Володимир виконував обов'язки снайпера та кулеметника, брав участь у операціях з розшуку і знешкодження озброєних терористів.

"Його бойові побратими розповідали, що навіть під час перепочинку Володя не втрачав пильності. Коли бійці мали час для відпочинку, то він говорив: "Так, нехай старі відпочивають, а хто молодший - ходімо тренуватися. Біг, відтискання ‒ триматимуть наше тіло в хорошому фізичному стані. Війна ще попереду" ‒ розповідає мама Володимира.

Володимир загинув, потрапивши під вогонь снайпера під час операції з ліквідації диверсійної групи терористів у місті Докучаєвськ (Донецька область), які ввечері 31 липня 2014 року скоїли в місті вбивство підполковника міліції Василя Рябоконя та старшого лейтенанта міліції Миколи Дорошка.

Після загибелі Володимира його батько Юрій Рижак, теж комбатант "Легіону Свободи", член ВО "Свобода", став до лав батальйону оперативного призначення Національної гвардії імені Героя України генерал-майора Сергія Кульчицького.

"У нашому батальйоні у взводі мінометників служить Юрій з Умані. Це батько 24-річного хлопця, майданівця ‒ Володі Рижака, позивний "Мачете", який загинув в АТО. Після його похоронів, Юра, позивний якого тут "Герко", зразу ж вирушив на передову. Став мінометником. На кожній міні, яку він посилає сепаратистам, він пише маркером: "За сина від батька", "Від Герко за Мачете"…

"Герко" передав "привіт" рашистам і за чернівецьких загиблих Героїв…" ‒ розповіли бійці батальйону ім. генерала С. Кульчицького.

Сєпарам - за сина
Сєпарам - за сина

(На фото, зроблених бійцями батальйону ім. генерала С. Кульчицького у січні-квітні 2015 року у Станиці Луганський, окрім "Мачете", згадуються Леонід Петихачний, Дмитро Руснак, Василь Жук. Фото боєприпасів, підписаних Юрієм Рижаком та іншими бійцями).

Тривалий час батьки боролися за визнання Володимира учасником бойових дій. В результаті справедливість було відновлено.

Ім'я Володимира Рижака занесено до Книги пам'яті загиблих працівників Управління МВС України в Черкаській області та увічнено на обеліску загиблим міліціонерам, що на подвір'ї УМВС.

Похований Володимир Рижак у селі Шарин Уманського району Черкаської області. У загиблого Героя залишились батьки та сестра.

У місті Умань на Черкащині є вулиця, названа ім'ям Володимира Рижака. Проте рідне село не хоче визнавати свого героя. Попри рекомендації від Уманської райради, Черкаської ОДА та УІНП сільський голова та місцевий депутат райради налаштували селян проти перейменування вулиці Комуністичної на вулицю імені Володимира Рижака (нова назва ‒ Зарєчна).

На школі та коледжі, в яких навчався Володимир є меморіальні дошки, присвячені герою.

Указом Президента України № 873/2014 від 14 листопада 2014 р., "За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом "За мужність" III ступеня (посмертно).

Нагороджений медаллю УПЦ КП "За жертовність і любов до України" (посмертно).